Постаріння населення стало провідною демо­графічною рисою України. На даний час майже 25% населення в Україні складають люди пенсійного, а 20,5% — безпосередньо похилого і старечого віку. При збереженні сучасних демографічних тенденцій у 2050 році в Україні буде вже 38,1% людей віком понад 60 років, що поставить перед державою цілу низку невідкладних економічних, соціальних і, насамперед, медичних питань.
    Із постарінням населення тісно пов’язане збільшення поширеності вікозалежної патології, особливо хвороб системи кровообігу, які посідають перше місце за поширеністю, зумов­люють більше половини усіх випадків смерті та тритину випадків інвалідності. Через високі показники смертності розрахована експертами ВООЗ середня очікувана тривалість життя в Україні в середньому на 10 років менша порівняно з країнами Євросоюзу і на 5 років менша порівняно із середньо­європейським рівнем.

   Смертність від серцево-судинних захворювань продовжує зрос­тати (на 6,9% порівняно з 2000 роком), причому найбільше — від гіпертонічної хвороби (на 34,3% порівняно з 2000 роком). Зростає також поширеність судинно-мозкових захворювань (за останні 15 років вона збільшилася майже в 4 рази). Це стосується не тільки інсультів та транзиторних ішемічних атак, а й хронічних повільно прогресуючих форм патології церебральних судин, які з віком призводять до розвитку деменції. Так, у пізньому онтогенезі поєднуються кардіологічні та неврологічні проблеми, породжуючи одна одну. Згідно зі статистичними даними у 2003 році в Україні нараховувалося 24,3% людей із підвищеним артеріальним тиском (АТ), причому захворюваність на артеріальну гіпертензію (АГ) становила 2,4%. Найчастіше АГ зустрічається у старших вікових групах. Після 65 років АТ 160/95 мм рт.ст. спостерігається у 22% людей, а 140/90 мм рт.ст. — у понад 50% людей. Крім того, на долю АГ припадає від 1/4 до 1/2 усіх випадків смерті від патології органів кровообігу.
    Ефективне лікування та профілактика серцево-судинних захворювань у старості неможливі без розуміння механізмів їх розвитку. У цьому відношенні АГ розглядається як один із важливих прогностичних факторів ускладнень і смертності у літніх людей. Факт підвищення АТ з віком відомий давно.

    До 50–60 років як систолічний (САТ), так і діастолічний (ДАТ) артеріальний тиск поступово зростають. У віці 60 років ДАТ, як правило, досягає плато і надалі тримається незмінним чи навіть трохи знижується. САТ продовжує зростати до 80 років у жінок і до 70 — у чоловіків. Така популяційна вікова особливість АТ зумовлює збільшення поширеності в старшому віці ізольованої систолічної гіпертензії (ІСГ). За даними різних дослідників, частота виявлення ІСГ в осіб старше 65 років коливається від 6 до 18% у чоловіків і від 15 до 30% — у жінок. Серед хворих на АГ у віці 65–89 років дві третини припадає на ІСГ. А за даними Фремінгемського дослідження доля ІСГ серед усіх випадків АГ у людей віком понад 60 років становить майже 70%. За результатами рандомізованих досліджень SHEP і Syst-Eur частота виявлення ІСГ у віці 60–69 років становить 6%, 70–79 років — 8%, після 80 років — 18–25%.
    Систолічний АТ є дуже суттєвим фактором ризику серцево-судинних усклад­нень, значення якого не тільки не зменшується, а навіть помітно зростає з віком. Аналіз 30-річного спостереження у Фремінгемському дослідженні підтвердив роль ізольованого підвищення САТ як незалежного фактора ризику серцево-судинної патології. Численні дані демонструють роль високого САТ у розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС), інсульту та загальної летальності. Негативна прогностична роль ІСГ підтверджується і багатьма дослідженнями (EWPHE, SHEP, STOP, Hypertension 1 і 2, MRS, Syst-Eur, HOT), присвяченими вивченню ефективності антигіпертензивної терапії у літніх людей. Так, у дослідженні SHEP лікування ІСГ в осіб похилого віку хлорталідоном зумовило зменшення загальної частоти інсультів на 36%, нефатального інфаркту міокарда — на 33%, усіх серцево-судинних ускладнень — на 32%, що було високодостовірно.За даними А.В.Недоступ і співавторів (2000), лабільна форма АГ у літніх пацієнтів зустрічається з частотою 7,2%. Опис скарг хворих вказував на те, що вони значно гірше переносили надмірне зниження АТ, ніж його підвищення. При цьому перше асоціювалося з безперечними ознаками кардіоцеребрального синдрому (запаморочення, головний біль, слабкість, хиткість ходи, серцебиття, сонливість, апатія).
    У похилому віці збільшується чутливість АТ до солі. Експериментальні та клінічні дослідження продемонстрували поступове зменшення активності реніну з віком. Це може призводити до поступового вікового зменшення ролі системи ренін-ангіотензин-альдостерон у підтримці високого рівня АТ. Водночас концентрація альдостерону знижується значно меншою мірою, що зумовлює на пізніх етапах онтогенезу збільшення розриву між реніном і альдостероном і, відповідно, збільшення питомого гіпертензіогенного внеску останнього. Це сприяє досить високій антигіпертензивній ефективності діуретиків у людей старшого віку, що знайшло відображення у рекомендаціях з лікування АГ.
     Досить помітні зміни відбуваються з боку вегетативної регуляції серцевої діяльності, зокрема симпатичної. Так, зменшення щільності симпатичних сплетінь у міокарді та відповідне зменшення концентрації медіаторів місцевої симпатичної нервової системи супроводжується віковим збільшенням чутливості до гуморальних впливів (зокрема адреналіну), що зумовлює найвищу чутливість міокарда старих людей до стресорних факторів (розвиток порушень ритму, ішемічних ушкоджень навіть при незначному хвилювання чи фізичному навантаженні). Чутливість до найменшого стресу може пояснювати й велику кількість випадків “гіпертензії білого халату” у хворих старшого віку, що вимагає проведення у них добового амбулаторного моніторування АТ для визначення справжньої АГ.
    Aртеріальна гіпертензія — це не тільки підвищення АТ, але й зміни судин артеріального русла, його резистивних відділів із майже не­зворотними змінами співвідношення величини просвіту судини і товщини її стінки, розростанням сполучнотканинних структур і ураженням ендотелію з послідовною втратою регуляторних функцій. Ці процеси розвиваються швидше і є більш виразними на фоні існуючих вікових судинних змін, які створюють передумови для погіршення механізмів ауторегуляції мозкового, коронарного, ниркового кровобігу. Тому у хворих старших вікових груп у випадку розвитку гіпертензивного криза органи-мішені є більш вразливими, а “агресивне” зниження АТ до цільового рівня іноді призводить до побічних проявів (запаморочення, хиткість ходи, слабкість, задуха), що значно обмежує прихильність хворого до лікування. Підібрати хворим похилого і старечого віку адекватну терапію, яка б ефективно контролювала АТ, запобігала розвитку ускладнень і при цьому враховувала вікові особливості регіонарної гемодинаміки та її регуляції, є головним завданням лікаря.

http://m-l.com.ua/?aid=860#4849